Коментар: "Південний потік" - це політичні ігри з великими економічними ризиками

Логотип рубрикиАкціонери South Stream підписали угоду про прокладку газопроводу, направленого проти України як транзитної країни і проти Nabucco як альтернативного транспортного коридору. Коментар Андрія Гуркова.

Для чого потрібен "Південний потік"? Ну, ясна річ, для "зміцнення енергетичної безпеки Європи", як сказано на офіційному сайті зареєстрованої у Швейцарії компанії South Stream AG. А ще для чого? Для того, щоб раз і назавжди покласти край залежності "Газпрому" від транзиту газу через Україну. Це в черговий раз публічно підтвердив російський прем'єр Володимир Путін, запускаючи на початку вересня першу нитку трубопроводу "Північний потік". А ще у "Південного потоку" неофіційне, але абсолютно очевидне завдання: у що б то не стало зірвати прокладку Nabucco або якого-небудь іншого газопроводу, який міг би доставляти до Європи газ з прикаспійських держав в обхід Росії.

Проект South Stream: дуже дорогий або наддорогий?

"Скажіть, а гроші ви за допомогою цього проекту взагалі-то збираєтеся заробляти?" - хочеться запитати топ-менеджерів "Газпрому", але питання явно не за адресою. "Південний потік" - це проект політичний, точніше кажучи, геополітичний, а тому про його економічну вигідність і про перспективи окупності не йдеться. Таке в російсько-радянській історії траплялося вже не раз.

Вартість "Північного потоку", прокладеного по дну Балтійського моря, склала з урахуванням банківських відсотків, згідно офіційної інформації - 8,8 мільярдів євро. Це приблизно в два рази більше, ніж спочатку планувалося. "Південний потік" збираються прокласти по дну куди глибшого Чорного моря і по цілій низці країн Південно-східної Європи за 15,5 мільярдів євро. Правда, є оцінки, що все це задоволення може обійтися в 24-25 мільярдів євро. Але хай буде 16 мільярдів. Це все одно приблизно в два рази більше, ніж пішло на будівництво Nord Stream. Частка "Газпрому" в проекті - 50 відсотків.

Покарання для України

Отже, "Газпрому" належить заплатити, як мінімум, 8 мільярдів євро, основна частина яких буде взята до того ж в кредит, за нездатність Москви нормально домовитися з Києвом про цивілізовані умови транзиту газу через територію України. Це не можна розцінити інакше, як провал російської зовнішньої політики, навіть якщо основна провина за зриви домовленостей лежить на українській стороні. Дипломатичне мистецтво в тому і полягає, щоб уміти домовлятися з найбільш незручними сусідами, якщо йдеться про життєво важливі інтереси твоєї країни! Або Москва зовсім не збирається домовлятися, а просто прагне одержати важіль тиску на Київ? Мовляв, захочемо, пустимо газ по вашій території, не захочемо, він піде в обхід по "Південному потоку".

Але що дивно: домовитися про нормальний транзит газу через Україну в Москві вважають за неможливе, а ось в Митний союз цю країну, проте, зазивають, хоча в даному випадку зачіпаються фінансові інтереси, в порівнянні з якими 8 мільярдів - просто копійки. Загалом, суцільні політичні ігри, а не економічні розрахунки.

Пропаганда проти Nabucco дала зворотний результат

Зміцненню довіри з боку Євросоюзу такого роду інтриги не сприяють. Особливо відносно Nabucco Москва явно перегнула палицю. Замість того, щоб спробувати знайти компроміс і домовитися, скажімо, про великий спільний загальноєвропейський проект або про координацію декількох трубопроводів, вона вирішила йти напролом. За останні  півтора-два роки особисто я не пам'ятаю жодного енергетичного форуму за участю російських представників, де б з їх сторони не велася прямо-таки настирлива дискредитація цього європейського дітища.

Пропагандистсько-саркастичні настанови здійснювалися по одній і тій же схемі: Росія, мов, не проти цієї труби, але її, ха-ха-ха, треба ще заповнити газом, а вам, європейцям, його поки що жодна прикаспійська країна не продала. У якийсь момент до подібної "роз'яснювальної роботи" підключився навіть такий політичний важкоатлет, як колишній канцлер Німеччини і голова комітету акціонерів "Північного потоку" Герхард Шредер (Gerhard Schroder).

Результат виявився, як не раз траплялося в історії російсько-радянської пропаганди, прямо протилежним ніж очікувалося. У Брюсселі остаточно впевнилися в тому, що Росія прагне монополізувати шляхи транспортування газу зі сходу і контролювати постачання з каспійського регіону. Отже тепер можна виходити з того, що ЄС у що б то не стало в тій або іншій формі здійснить-таки проект "Південного коридору" в обхід Росії, будь то Nabucco або один з альтернативних варіантів. У результаті наддорогий South Stream одержить конкурента, який поставлятиме газ в ті ж самі країни, що і він сам. Рентабельність проекту від цього навряд чи зросте. Тим більше що дуже вже оптимістичні прогнози щодо зростання попиту на газ в Європі можуть виявитися ілюзорними.

Західні компанії, трапляється, теж помиляються

Ну, а що ж зарубіжні учасники "Південного потоку"? Чому вони готові витрачати мільярди? Вони що, нічого цього не розуміють? Розуміють, але ведуть свою гру. Так, німецька компанія Wintershall перед тим, як дати згоду, виторгувала у "Газпрому" дозвіл на розширення газодобування в Сибіру. А французький гігант електроенергетики EdF вхопився за можливість увійти до газового бізнесу, щоб дати відсіч своєму вітчизняному конкуренту GdF Suez, зміцнюючому позиції на ринку електрики. До того ж не виключено, що "Газпром" пообіцяв своїм партнерам, що приєдналися до проекту, який сильно політизується, знижки при постачаннях газу. Нарешті, великі західні банки і компанії, як ми періодично переконуємося, теж здійснюють помилки.